Казка жарт, та в ній урок – будеш красти буде строк!
В далекому, шалено бідній провінції
Фельдмаршів, у маленькому селі Беконів, жило та було багато газдів.
Одні газди були працьовиті інші ледащі. Одні прагнули здобути все своєю
працею, інші дістати добро задурно. Ото ж бо і діти у кожного газди були
різні. Одні пасли худобу та помагали по господарству, інші ледащо,
тинялися попід парканами та шукали, що де погано лежить.
Якось приїхав у це село пан, але не
справжній, а так підпанок з місцевих злодіяшок, які перебралися мешкати в
сусідню провінцію Сам-Бір-Ську, де правив та газдував довгі роки ситий
та нахабний Пан Більшовик. Так він вихваляв тамтешнє життя, що вирішив
наш герой Таласик покинути власну оселю та поїхати, щастя в чужині
шукати.
Ну дуже страшна казка. Людям з слабими нервами не рекомендується.
Чорного, пречорного вечора, в сирій ямі ( вибачаємось кабінеті голови
міськраді), де будівля покрилася плісенню від бувшого керівництва та
просякла аурою минулих керівників, членів більшовицької хунти та
примкнувши до них голів колгоспів. Де стіни наслухалися таких ганебних
виразів, що стали осипатися від стиду. В чорному, пречорному кабінеті
міського голови сиділа група чорних, пречорних людей. Вони обговорювали
свої чорні, пречорні плани на майбутнє, як місто поховати в темряву, як
не вивозити сміття та сніг, як не платити двірникам, а що головніше, як
все це зробити та купу чорних та пречорних грошей заробити. Засідала
чорна, пречорна хунта, вона ж масонська ложа м. Самбора, рік тому
вибрана, громадою міста, ложа масонів «Всї із бізнесю». ( від редакції:
ніколи з хама не буде пана)
На адресу редакції прийшов наступний допис від пана
Антона Рогача, члена Національної спілки журналістів України,
ant_@krovatka.su Тел.(236) 43-132. Моб.0963563959 під заголовком: «Як бойки Турківщини набувають планетарного розголосу».
Ми не стали публікувати цей допис, так як тематика, що
стосується Турки, не відповідає тематиці нашого сайту. Ще раз
звертаємось до всіх Вас, шановні читачі та дописувачі сайту і до Вас п.
А. Рогач. Ми не будемо публікувати матеріал, який не стосується
безпосередньо м. Самбора. Сайт не створений для співпраці з будь якими
структурами преси чи влади. Наш сайт є незалежний і зосереджує свою
увагу тільки на проблемах нашого міста.
Але з поваги до старшої людини ми прочитали матеріал і
все таки вирішили дещо процитувати та прокоментувати від імені нашої
редакції.
Часто в політичних програмах можна почути слово
«Корупція». Перед виборами обіцяємо боротись з нею, після виборів
створюємо корупційні схеми. До Вашого огляду пропонуємо переглянути
декілька з них.
Схема І – побутова. Будь-яка організація, для повноцінної роботи
потребує техніку (ксерокс, комп’ютер, принтер…) та витратні матеріали
(ручки, папір, папки…). Приватна фірма буде купувати такі речі якнайдешевше. А що ж відбувається в бюджетних установах?
Директор чи начальник шукає мудрого постачальника цих
матеріалів. Схема досить проста. Купують в постачальника по високих
цінах, різницю ділять між собою. Начальник збагатився і матеріал для
організації купив. Чим не корупція. Кажуть, що дана схема настільки
розповсюджена, що до неї не лише звикли, а вважають нормою.
Для прикладу, всі будівельні роботи по місту виконуватиме фірма, якою керує жінка мера… Чим не корупція?
Схема ІІ – Земельна
Цією схемою можуть користуватись не всі, лише обрані. Так, так, саме обрані людьми депутати та мер.
Цими днями охоронне агентство ТзОВ «Щит», яке обслуговує
продуктопровід компанії «Прикарпатзахідтранс» виявило на 22О км. біля
села Задністря Самбірського району незаконний відбір палива- сирцю.
Від головного продуктопроводу було прокладено пластмасове відгалуження
на віддалі понад 1км. Далі через річку Дністер в напрямку Самбора.
Припускають, що ця «транспортна артерія» експлуатувалась тривалий час.
Аналогічний випадок був зафіксований більше двох років тому, в цьому ж
населеному пункті, коли пластмасовий «апендицит» проліг вздовж
чуквянського потічка і далі кінці у воду Дністра в прямому і
переносному значені цього слова…
Давно це було в одному далекому забутому людом селі десь в
горах Старосамбірського а може Турківського району народився хлопчик
Андрійчик. Ріс Андрійчик таким собі звичайним хлопчиком який ні чим не
вирізнявся від однолітків така собі сіренька мишка. Пас гусеняток на
березі річки ловив на томуж березі річки рибу. І от одного разу пасучи
гусенят закинув Андрійчик вудочку і почав думу думати. Не люблять його
однокласники в школі, про однокласиниць взагалі і мовити не варто,
вчителі також не спішаться ставити гарні оцінки, мати і та регулярно
лозиною пробує нагнати Андрійчику розум з того місця на якому сидять в
голову. Все біда та й годі.
За такими сумними думками незчувся хлопчик Андрійчик як поплавок
вудочки різко смикнувавcя і стрімко зник в темних глибинах річки. Ну
нарешті хоча якась радість. Підставив сачок хлопчик Адндійчик і аж очі
заплющив в руках він тримав не простого карасика а якогось дивного луска
якого виблискувала золотими барвами і з кожної лусочки дивився
трикутник з колом в середині. І промовила до хлопчика Андрійчика рибка
не вари з мене уху я тобі в пригоді стану. Перша думка яка промайнула в
майже пустій голові хлопчика Андрійчика от лихо, що ж то за цигарку я
хвилину назад курнув вже рибки розмовляють людською мовою. Але страх
переважив і відпустив Андрійчик рибку. І вже з води почув голос рибки
коли я тобі буду потрібна приходь на річку і поклич мене і я припливу.
Ось і прийшла осінь. Місто ожило після відпусток. З'явилось студентство. І 1 Вересня всі школи почали з лінійки. Кажуть люди, що лінійка у 10-тій школи проходила найдовше, понад 2 з половиною години. Директор школи забула про всі педагогічні норми і тримала весь цей час дітей на вулиці під сонцем, розповідаючи та вихваляючи "меценатів". Дивно, що батьки це дозволили. Третього вересня мер міста організував гарне свято малечі Самбора. Були й призи. Але напередодні, в кінці серпня, майже усіх вихователів послав у трьох денну відпустку за власний рахунок. Кажуть люди, що більшість вихователів про це дізнаються лише при отримані зарплати, яка чомусь затрималась. Невже економили кошти для призів?
За довгі роки своєї діяльності, перебуваючи під мудрим та владним керівництвом мера минулих каденцій, МВУЖКГ м. Самбора спромоглося вивести комунальне господарство міста на «маргінез». Вірніше та зрозуміліше висловитись до повного занепаду. Довгі роки розкрадання державних коштів . Нецільове використання коштів призначених на комунальні потреби керівництвом міста. Допомога в цій нелегкій титанічній праці з перекладання державних грошей у власні кишені з боку керівництва комунгоспу , вони ж родичі бувшого мера. Повна безвідповідальність працівників підприємства. Відсутність гідних зарплат за відповідну працю. Все це привело до повного розпаду , величезних боргів та банкрутства комунгоспу.
Жили були собі
звірі в глухому лісі який називався САМБІР. Одного разу великі дощі знищили
кладку на річці Милинівка яка спокійно несла свої води цим лісом. Зібрались
звірі Ведмідь, Вовк, Лисиця та Віслюк які мешкали в цьому лісі і почали думу
думати щож їм робити як рятуватись. Довго радитись і вирішили що не дадуть собі
самі раду потрібно йти до лісового начальства лісу САМБІР просити допомоги. На
тому і порішили відправили Ведмедя щоб залагодив справи. Через деякий час
повертається Медвідь з пустими руками питають його звірі що сталось. Розовідає
їм Ведмідь таке прийшов я до лісового начальства лісу Самбір гарчав,колоди перекидав і т.д все марно не дало
лісове начальство матеріалів на будівництво кладки. Знову звірі раду тримають вирішили
Вовка послати до лісового начальства повертається Вовк також з пустими руками.
Знову звірі раду скликають і каже їм Лисичка що давайте я піду я симпатична
жінка та щей хитра дасть мені лісове начальство матеріал на кладку так і
порішили. Знову минув час повернулась Лисичка вся в сльозах і розповідає
звіриній громаді що і бісики жіночі пускала і хитрувала і все одно нічого не
вийшло. Вирішило звірине товариство останню спробу вчини послали вони до
великого лісового начальства лісу САМБІР Віслюка. Минає тиждень, другий, місяць
звірі затужили все пропав бідолашний Віслюк. Аж тут раптом гуркіт, тріск , шум.
Дивляться звірі їде віслюк на вантажівці вщент заповненій будівельними
матералами а позад його ще з 10 таких самих вантажівок. Не йняли звіри віри
очам своїм тай питають Віслюка як тобі це вдалось. Коли ні Ведьмідь ті Вовк та
навіть хитрючій Лисиці це не вдалось. Та все просто розповідає Віслюк там у
лісовому начальстві лісу САМБІР всі мої родичі сидять. А на що стільки багато
вантажівок з будівельними матералами питають звірі Віслюка. На що Віслюк
відповідає та то лісове начальство не знало як будувати кладку на річці
Млинівка поперк чи вздовж.
Жили були собі
звірі в глухому лісі який називався САМБІР. Одного разу великі дощі знищили
кладку на річці Милинівка яка спокійно несла свої води цим лісом. Зібрались
звірі Ведмідь, Вовк, Лисиця та Віслюк які мешкали в цьому лісі і почали думу
думати щож їм робити як рятуватись. Довго радитись і вирішили що не дадуть собі
самі раду потрібно йти до лісового начальства лісу САМБІР просити допомоги. На
тому і порішили відправили Ведмедя щоб залагодив справи. Через деякий час
повертається Медвідь з пустими руками питають його звірі що сталось. Розовідає
їм Ведмідь таке прийшов я до лісового начальства лісу Самбір гарчав,
