Стара казка, від вуйця Шльомця, про Крамаря, Шинкаря та бідного Таласика Капусняка! - Чутки, плітки - Корупція - Самбір.biz

Якось приїхав у це село пан, але не справжній, а так підпанок з місцевих злодіяшок, які перебралися мешкати в сусідню провінцію Сам-Бір-Ську, де правив та газдував довгі роки ситий та нахабний Пан Більшовик. Так він вихваляв тамтешнє життя, що вирішив наш герой Таласик покинути власну оселю та поїхати, щастя в чужині шукати.
Тишком, нишком, вночі, виліз Таласик через вікно з отчої домівки, заздалегідь прихопивши з собою все, що знайшлося їстівного в коморі, та поплентався в темряву невідомого, але такого жаданого та примарного майбутнього. А майбутнє в фантазії Таласика Капусняка вимальовувалося та вимірювалося величезною кількістю грошей, заморськими фірами « Ляй Пузер», стодолами, а ля котедж з банею, приватними шинками, крамницями з згжеблами для худоби та іншим різним крамом. Ішов Таласик дрімучими лісами, через поля, форсував швидкі ріки, аж доплентався до омріяної для свого життя провінції Пана Більшовика.
Та тут сталася одна неприємна річ. На воротах у провінцію його спіткали вербувальники, що набирали контингент в москальське військо. А так, як наш Таласик був самітній, заступників не мав, з грамотою взагалі розминувся, то вони підсунули йому папір. Поставив він відбиток свого пальця К777Т на ньому та забрали його в рекрути, чуже царство московське СЕР-СЕРУ захищати. Всю довгу службу мріяв Таласик, як повернеться з войска іноземного, як розвернеться в провінції Сам-Бір-Ській, як стане Люмпеном багатим.
Минули роки, повернувся наш герой з чужих країв у провінцію Сам-Бір-Ську та подався до Крамаря на науку. Дуже вже не хотілося йому вертатися в рідне село, гній вилами перекидати. Крамар охоче брав молоденьких та недосвідчених. І платити їм можна було менше, і робити їх заставляв довше. Послав Крамар працювати нашого Таласика в, недалеке від головного міста провінції Сам-Бір-Ська, село. Але з дитинства, хитруватий Таласик, розумів, на когось робити, себе обкрадати. А обкрадати себе дуже не хотілося. Інша річ обкрадати інших. Саме ці дитячі спогади, які залишилися від життя в забитому селі Беконів, навіяли йому думки, що пора власну крамарню відкривати.
Змінилися часи, війська москалів, як і влада більшовиків, пішли в минуле, почалася ера злодійського панування Газдів- Демосватів. До влади в головному місті провінції Сам-Бір-Ська, не рахуючи перших самозваних бояр-правителів, прийшов боярин Коцький, з бувших більшовицьких «колхоз-начальніков». Перефарбувався хитрий лис в колір демосватів. Та й здурив народ. А сам давай красти та тягнути з міської казни. Обклався бувшими поліцаями та різного роду шубравцями-махінаторами. Підмяв під себе персонал ратуші міської та м’якотілий депутатський корпус та став грошвою крутити, як за старих більшовицьких часів, як у рідному «колхозі» бабуїнському. Що робити нашому Капуснякові, де правди шукати, як добро правдою, неправдою наживати. Все це роїлося в головці нашого Таласика.
Нове керівництво гетьманства виявилося толерантним до нових провінційних правителів - злодюг, до нових старост-крадіїв на селах, новопосталих крамарів-піджидків, шинкарів - початківців та банківських лиходіїв- лихварів. Нове керівництво саме крало (дуже багато крало, флот вкрало, шахти вкрало, промисловість вкрало), але давало змогу потроху красти підлеглим, до пори до часу. Правда вимагало від усіх, за свою підтримку, данину платити, так звану «ДОЛЮ». Більше того, воно підтримувало злодійську братію. Отак, повстала корупційна схема, де нижчий вищому справно ніс «ДОЛЮ». Хабарництво процвітало довгі роки та втягнуло майже всі верстви населення.
Але ж красти одному – це невеликий прибуток. Красти з колегами, з братвою, це набагато прибутковіше. Правда за колективні крадіжки і відповідальність суворіша і термін ув’язнення більший. Але це коли спіймають, а тих, котрі діляться і мають покровителів, як правило при новому режимі не карали. За режиму панування Газдів- Демосватів було створено своєрідну драбину, де кожний злодій займав свій щабель. Відповідно найбільше крали бояри та сам князь у столиці на березі річки. Річка була широкою та глибокою. Тому вкрасти та ховати кінці у воду було легкою справою. Злодіяшки нижчих каст давали «ДОЛЮ» злодіяшкам вищої касти, а ті в свою чергу боярам, а вже самі бояри Гетьману. Правда він казав, що його руки нічого не крали, але після того, як його скинули з престолу, виявилося, що самі руки можливо не крали та крали інші органи тіла.
На цей час наш Таласик Капусняк, чи то здобув, чи то купив папір про освіту крамаря. В ті часи купити можна було все, навіть посвідчення президента МАПУТУ, правда воно не котувалося на нашому ринку і не давало жодних пільг. Більш цінними посвідченнями були папери доктора наук, професора. Завдяки їм, можна було додаткову зарплату отримувати та пару років бідним студентам в філії університету байки про психологію биків в Бабуїнському колгоспі розказувати. А що, бик є бик, яка в нього психологія?! Така сама, як і в липового професора! Сам Пан Коцький вихвалявся званнями професора-пройдисвіта по сексології, вибачаємось, статистиці зачаття у биків.
Розжилася наша майбутня зірка політичної сцени зв’язками з іншими крамарями, шинкарями та різного роду аферистами, встигла пару срібляків заробити. Завів «коллєгів» по ремеслу у воску гетьманському, яке переживало не найкращі часи, зате золоті для сумнівних діянь різного рангу армійських начальників. Саме головне, в ті буремні часи, зустрів наш герой свою Василілію прекрасну, з котрою відразу уклав договір про ненапад. Невідомо хто порушив цей договір та появився первісток.

Настали похмурі часи занепаду всіх земель гетьманства. Не всі хотіли з цим змиритися. Багато роботящого народу пішло у світ. Але Котєча каста та нові бізнесмени та «вумени», подібні нашому Таласику, залишилася. Де б він у світ ішов, лопатою махати. Новоспечені Люмпени та Дизми згуртувалися, об’єдналися, породичалися, покумувалися, перегралися та гайда БАБЛО робити. До цього підштовхували їх їхні інстинкти. Сьогодні ти злодій, завтра король. Головне народ тримати в покорі, гарно говорити, подарунки робити, до церкви ходити, отців до себе приближати ( серед останніх виявилося також немало шубравців).
Що скажеш, люди вірять ідолам. Люди вірять Богам. Люди вірять священикам. Люди вірять правителям.
В нашій казці капля видумки, капля алегорії, все решту, як не дивно, правда. Гірка правда.

Продовження незабаром! А що?
Це Вам не мильний москальський серіал!