В черговий раз в Самборі відбулись розмови у вузькому
колі про ГЕРБ. На попередніх зібраннях було висловлено думку про
необхідність послухати науковців, компетентних в геральдиці. Цього разу
ґрунтовно пояснював суть зображеного на Гербі Самбора Гречило Андрій
Богданович - провідний науковий співробітник Львівського відділення
Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського
Національної академії наук. Доктор історичних наук. Доцент кафедри
Давньої історії України та архівознавства Львівського національного
університету ім. І. Франка, викладач Українського католицького
університету у Львові. Голова Українського геральдичного товариства.
Член Міжнародної академії геральдики (AIH). Голова комісії спеціальних
історичних дисциплін Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Україні.
Член Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України.
Редактор вісника "Знак”, бюлетня "Гардаріки” та "Генеалогічних записок
Українського геральдичного товариства”.
Герб Самбора з елементів геральдичного символу мисливства - "оленя
святого Губерта"
Міська печатка Самбора, яка повторює герб,
затверджений
26 червня 1788 року цісарем Йосифом II
Ґардаріки / Gагdагіkі, 2007, № 1
Андрій ГРЕЧИЛО (Львів)
Прапор самбірських ранців XVII ст. у Державній збірці трофеїв Військового музею у Стокгольмі
Під час проведення
пошуково-дослідницьких робіт весною 2005 р. у Військовому музеї в
Стокгольмі (Агтпетизешп) нам вдалося ВИЯВИТИ серед неідентифікованих
пам'яток Державної збірки трофеїв (Statens Trofesamling іп£) прапор із
зображенням символів Самбора. Це відкриття дало змогу доповнити групу
українських вексилологічних реліквій, які тут зберігаються (прапори
Львова, Сокаля та низка різних козацьких хоругов), ще однією.
Успішні війни, ведені шведськими військами в XVII ст.,
супроводжувалися також збором та вивезенням до Швеції великої кількості
культурних, матеріальних і мілітарних пам’яток, з яких сформувалися
королівські трофейні колекції. Зокрема, значну увагу приділялося
захопленим ворожим прапорам, збірка яких на початок XVIII ст. вже
налічувала кілька тисяч. Оскільки трофейні прапори через неналежний стан
зберігання в замках І палацах та й через нетривкість матеріалу, з якого
вони були виготовлені, досить швидко нищилися, то з 1680-х рр.
розпочато виготовлення акварельних малюнків з копіями цих пам'яток.
Спершу цю роботу було доручено художникові Улофу Гофманові (Оlof
Hoffman), яким до початку XVIII ст. виконано понад 2 тисячі замальовок
прапорів.
Шановна редакційна колегія. В номері за 29.11.2011 року
опубліковано наступне оголошення:
Доводимо до Вашого відома що : «Депутати Львівської Обласної Ради вважають, що слова "Велика
Вітчизняна війна" не відповідають українській історії та закликали всю
державу вшановувати пам'ять жертв Другої світової.»
Управління культури та туризму координує
роботу громадських музеїв міста Самбора. В м. Самборі функціонує 4
громадських музеї :
- краєзнавчий, заснований в 1965 році при СШ № 1. Керівник: вчитель історії Волянська Ліля Денисівна;
- етнографічний, заснований в 1991 році при педагогічному коледжі. Керівник: лаборант Макар Михайлина Михайлівна;
- народознавчий, заснований в 1995 році при медичному коледжі. Керівник: викладач історії Хома Наталя Михайлівна;
- історії національно-визвольної боротьби ОУН-УПА 40-60-х років ХХ століття при загальноосвітній школі № 9. Керівник: вчитель історії Світлана Марянівна Карпінець.
Художньо-меморіальний музей Леся
Курбаса створений, як філіал Національного музею у Львові,
згідно рішення Львівської обласної ради № 238 від 21.05.1991 року.
Урочисте відкриття музею відбулося 25 лютого 1993 року в
будинку, де він народився по вул. Соняшній , сьогодні Л.
Курбаса. У 2001 року музей внесено до реєстру архітектурної
пам’ятки національного значення.
У 2001 р. музей передано на баланс міського управління культури
згідно рішення сесії Львівської обласної ради від 28.12.2000 р.
№404 « Про обласний бюджет Львівської області на 2001 рік». З
перших днів музею оформлено три стаціонарні виставки про Курбаса
1993 р., 1995 р. і 2001 року. Проведено 2 наукові конференції
1997 р., 2008 р. за участю науковців Києва, Львова, Тернополя і
Самбора.
У 2010 р. відбулася реорганізація музею, він почав носити назву
Мистецького музею, поскільки з 2000 р. фонди поповнилися
театрально-музичною історією Самбора. Музей організовує масові
заходи у школах, навчальних закладах, екскурсії в музеї
відкриває пересувні виставки, займається лекційною і
науково-фондовою роботою.
Музей „Бойківщина" був організований в
Самборі в жовтні 1927р. Він розмістився у приватній квартирі
організатора музею і товариства "Бойківщина", юриста Володимира
Чуркевича по вул. Тихій, 1. У 1939р. радянська влада передала під музей
приміщення колишнього монастиря сестер Бригідок, де тепер швейна
фабрика. Музей названо історико-краєзнавчим.
У 1950р. коли це приміщення передали швейній фабриці музей ліквідовано.
Частину експонатів передали Стрийському і Дрогобицькому краєзнавчим
музеям, а багато експонатів спалено, знищено і розкрадено. У грудні
1988р. виконком міської ради виділив під музей приміщення колишнього
парафіяльного будинку (за рад.часів) тут був пологовий будинок, та
управління сільського господарства побудованого 1979 р. Рішенням
Львівського облвиконкому від 21.05.1991р. в Самборі було створено
музейний комплекс до якого входили музей „Бойківщина", музей Л.Курбаса,
„Дитяча картинна галерея".
Трагедія сталінського комуністичного
режиму, що чорним вороном прокотилась по нашій землі з перших днів
октябрського більшовицького насильства, особливо виразно проявилась у
1932-37рр. та послідуючий період у вигляді Голодомору, політичних
репресій. З цього приводу не можу не передати думки майже двадцятирічної
давності, занотовані під час спілкування з рідним братом батька
дружини св.п. Рудницьким Франком Антоновичем, що мешкав у селі Ліпка
біля міста Нова Суль Республіки Польща. Він народився 1910 року в
м.Звенигородка Черкаської області.13 квітня 1941 року був мобілізований
до червоної армії. З його слів, у війську весь час переслідували,
називаючи буржуазним елементом. Після закінчення війни осів у Республіці
Польща, де звів сім’ю. Згодом туди з Черкащини переселились сестри –
близьнюки - Станіслава та Ядвіга, брат Янко з сім'єю, а наймолодший
Норберт залишився жити в Совєтському Союзі. До речі, його картини як
художника експонувались в Санк-Петербурзькому Єрмітажі. Ф.А.Рудницький
розповів, що патріотично налаштована інтелігенція, українське
селянство, над якими пронісся смерч колективізації і розкуркулення,
намагались у різний спосіб протидіяти більшовицьким порядкам.
Місто Самбір здавна мало свій герб,
який зберігся до сьогодні - це золотий олень, що біжить по зеленій
траві праворуч (вліво від глядача) зі стрілою в шиї. Таким чином, він
символізує з одного боку непрохідні довколишні ліси (олень - це лісова
тварина), а з другого – миролюбне місцеве населення, яке постійно
перебувало під загрозою нападу ворогів - монголів, татар, тощо. Герб
міста є одним з найдавніших в Україні історичних гербів, який
використовувався майже без змін протягом 500 років.
Печатка міста ( Самбора, 1533 р. (Гречило А. Б. Герб міста Самбора // Галицька Брама. Самбір.—№ 8 (80), серпень 2001. — С. 2.).
Печатка
райців міста Самбора, 1666 р. (Гречило А. Б. Герб міста Самбора //
Галицька Брама. Самбір. – № 8 (80), серпень 2001. — С. 2.).
Герб міста Самбора, 1788 р. (Kuczera А. Samborszczyzna. Т. І. — Sambor, 1935. – S. 104.)
Культура
- сукупність матеріального і духовного надбання людства,
нагромадженого, закріпленого і збагаченого упродовж історії,яке
передається від покоління до покоління.
"Універсальний словник-енциклопедія".
Видавництво "Ірина" Київ 1999
Це
визначення, взяте з енциклопедії, говорить само за себе і, мабуть,
достатньою мірою окреслює спосіб і манеру, завдяки яким суспільство
бажає і хоче ставати кращим.
Мову у цій статті хочу вести про один із здобутків людей, наших земляків. Цей здобуток - костел Бернардинів.
Так,
саме земляків, бо і костели також будувалися силами українців, які
вносили сплату на будівництво через сталі данини і податки з громадян
міста і навколишніх сіл. Це історичний факт.
Але це вже минуле. А нам і багатьом, за чиєї пам'яті цей, дивної колись
краси, костел в монастирі отців Бернардинів ще був в повній красі і
славі, залишився сьогодні у становищі, яке не подобає храму Божому.
Найдавніша згадка про Дністер у писемних джерелах відноситься до V
століття нашої ери. В творах давньогрецького історика Геродота він
іменується як Тіріс, географа Страбона - Тірас. Цю назву лінгвіст Ф.
Браун пов'язував з новоперським "тір" на означення "стріла". М. Фасмєр,
В. Абаєв і Т. Лер-Сплавінський виводили її з іранського "тірос" -
"швидкий".
У творах античних авторів IV-VI століть нашої ери (Марцелліна, Іордана) ріка називається Данастіус, Данастер.
Лінгвісти В. Юргевич та І. Соболевський першими запропонували
розглядати Данастер як двочленний гідронім. Основу "дана" вони
пов'язали з ірано-фракійським апелятивом, що означає "вода, річка" (на
фракійському мовному ґрунті перший звук "а" в цій частині назви
перейшов в "о", на слов'янському - випав). З таким тлумаченням цього
компонента назви погодилася більшість мовознавців. А навколо другої
частини полеміка точиться досі. Український мовознавець і археолог Володимир
Платонович Петров, досліджуючи назви річок Припонтиди (Причорномор'я),
здійснив глибокий аналіз гідронімів не тільки цієї території, а й
Північної України та Прибалтики. Він звернув увагу, що у своїй верхній
частині Дністер приймає притоки Стрий, Стрвяж, Стрипу, Бистрицю, в
основі яких лежить корінь "стр". Він же зустрічається у багатьох
гідронімах Литви, Латвії, на Балканах, у Західній Європі, в апелятивній
лексиці східнослов'янських мов (російській "стремнина", "стрежень",
українській "струмінь", "струга" - "старе русло річки").
