Столиця Бойківщини і молдавських пастухів, хліб добре заслужених мужів, предмет ностальгії свавільних солдат, які, не отримавши вчасно обіцяної зарплати, долучались з різних сторін до Самбора, щоб в жирній самбірській економіці знайти спокійні зимові квартири або наповнити кишені добром, не принизливою монетою, добутою силою і погрозами від підданих. Тут, на кінець, під опікою костелу і чотирьох католицьких монастирів процвітало пишне життя наукове і релігійне.
З вище згаданих причин місто Самбір ніколи не було закритою для себе цілісністю, лише дії його переплелись в міцний вузол з діями східних околиць, а особливо з діями земель, що тягнуться з півночі, від боліт і трясовин над Болозівкою та Дністром, до південної границі чехословацької і проходить до Ужоку, від заходу, правобережних приток Сяну, на схід до лівобережних приток Стрия. Звідси, опис дій міста Самбора мусить мимоволі охопити дії згадуваних земель, що об’єднані з географічних, історичних і культурних поглядів в пункті центральному і вузловому, в місті Самборі.
З приводу спільних особливостей, що властиві для згаданих територій давньої землі перемишльській, про які дізнаємось ближче в ході цієї роботи, ми привикли давати тому цілому комплексу земель спільну назву «Самбірщина». Самбірщина у вузькому, адміністративному значені включає в себе місто Самбір і власне самбірський район (powiat samborski), що граничить з 6-ма районами політичними львівської області (województwa lwowskiego), а саме: з північного заходу з перемишльським на відстані 8 км., з півночі з мостиським на відстані 21 км., з північного сходу з рудківським на відстані 46 км., з південного сходу з дрогобицьким на відстані 35 км. і з заходу з добромильським на відстані 44 км. В ширшому, історичному значені розуміємо під назвою «Самбірщина» всі землі, що входили колись в склад давньої економіки самбірської, що включають не лише цілий сьогоднішній район самбірський, а також сьогоднішній турківський район, давній район старосамбірський, район судовий медицький і вузький західний пас землі з сьогоднішнього дрогобицького району.
Історія Самбірщини включає в себе не лише історію культури в границях давнього староства польського і економіки самбірської, надбагатою невичерпними джерелами дійовими, до цього не видану друком і не використаних належно, але одночасно цікавої історії земель, що належать до басейнів двох морів, моря балтійського і Чорного, до двох різних культур світу рослинного і тваринного, до двох різних різьб (rzeźb terenu) території, низовини Наддністрової і краіни гірської, званої Бещадами, що заселені двома різними племенами слов’янськими, які мертва і жива природа об’єднала спільним, містичним вузлом братерства і сусідства до спільного, сумісного співіснування. Небо і земля подали собі долоні, щоб над головами двох братніх племен підняти спільний дах родинний і довести цілому світу, що Бог об’єднав у своїх діях, людині не розділити.
Між історією культури на Самбірщині і історією землі на цих околицях знаходиться строгий причинний зв’язок. Також буде нашим завданням спершу, докладно пізнати будову геологічну Самбірщини, її водойми, рослинність і тваринний світ, лише пізніше на цьому ґрунті будемо відслідковувати в наступних розділах розвиток культури від часів найдавніших по сьогодення.
На початку третього періоду геологічного ціла сучасна Самбірщина, мабуть як і решта західної України, була дном величезного моря, на якому осідали пізніше багаті поклади солі і нафти. Поступове охолодження земної кори, поєднане з підняттям дна морського, висунуло з гігантських глибин морських потужні, переважно повздовжні складки Карпат, які на кінці міоценового періоду отримали сучасний вигляд. Море південне простягалось широкою стрічкою через Поділля і Волинь, заповнюючи цілу низовину західної України. На півночі простягалось море до високих крейдяних берегів між містами Томашув-Любельскі та Красьник, утворюючи на землі Прошовській і Меховицькій затоку, море це було не глибоке.
Коли остаточно піднялись на сформувались Карпати море міоценове відступає, від околиць Перемишля, простягається море Сарматське. І воно з часом зникає, а його залишками є сучасне Чорне море і Каспійське озеро.
В льодовиковий період (названий дилувіальним) настало значне охолодження клімату на північній півкулі в наслідок чого почали наростати з сильних снігових опадів гігантські купи затверділого і крижаного (zlodowaciałego) снігу, які під власною вагою почали переміщуватись з півночі до півдня до границь сучасної Польщі (1934). В кінці льодовикового періоду, коли льодовик розповсюдився далеко на південь, чоло льодовика доходило до північної частини самбірського району простягаючись до Хирова та Біскович, а від там йде приблизно прямо, в напрямку Раси Руської. Гігантський льодовик перешкодив природній відплив річки Сян до півночі і Вісли та змусив її скерувати свій біг на схід, в долину рік Вігор і Стряж, аж до приєднання зі своїм побратимом, Дністром.
Це твердження підтримує також наукова робота Др. Стефана Рудницького, розміщена в «Записках Товариства ім. Шевченка» том 72, який доводить об’єднання Сяну з Дністром в льодовиковий період, так пише на ст. 141:
«Між Перемишлем, Дрогобичем, Самбором і Крукеничами знаходиться дилувіальна шутрова маса (рин) з льодовиковим і карпатським матеріалом. Ближчі дослідження вказали, що маємо справу не з мореною північного льодовика, а лише з річковими відкладами. В той час води Сану плили від Перемишля на південний схід і об’єднувались з водами Дністра. Лише, коли Вісла відділилась від великої річної сітки північної Німеччини, Сян повернув у води Вісти, що до цього здобувала що раз більші простори сьогоднішнього басейну Дністра тих околиць»
До цього періоду потрібно врахувати численні кістки звірів дилювіальних, що знайдені в околицях Рудок, багато в самому руслі ріки Вишеньки, більше у відкритих через весняні відлиги берегах, в мулі і під каменями. В рудківському магістраті нагромаджено цілі купи дилювіального кістяного матеріалу, що містить між іншим кості мамонта (Elephas primigenius), носорога (Rhinoceros tichorhinus), плямистої гієни (Hiena Croula), оленя благородного (Cervus elaphas), коня (Equus caballus), зубра (Bos priscus) та інших незначних. Місцеве населення охоче продає кості дилювіальні купцям для різних виробів та навіть ними опалюють, з причини великого вмісту фосфору добре і швидко горять. Навіть відомий випадок, коли кості гігантського мамонта використано як кладку для переходу через потік (див. „Wiadomości archeologiczne" tom X Warszawa str. 228)
З часу підняття температури поступово танув лід, залишаючи в чолі моренові звали, сліди яких у вигляді скандинавських гранітів знаходимо в північній самбірщині в селах Чаплі, Сусідовичі, Хирові і Бісковичах в стані досить сильного вивітрювання. Одночасно із зникненням льодовика змінює своє русло Сян, скеровуючи, як попередньо, свої води до півночі і Вісли та забирає від Дністра води Вігору, який перед тим долиною Болозіва вливався до Дністра.
В часи танення льодовика і утворення звалів моренових сильні вітри вивітрювали тумани пилу моренового, що осідали у вигляді навіюваних глин, так званого лесу, в північно-західній частині самбірського району. Відхід льодовика викликав на Прикарпатті появу рослинності і тваринного світу тундри, а в міру піднесення температури відбувається пустинно-степова фаза, після неї фаза вологого клімату і врешті встановлюється сучасний клімат.
|
